Коли почалося облаштування дитячих майданчиків №1 і №3, було вирішено провести невеликий соціальний експеримент.
На майданчику №3 встановили повноцінні качелі: загрунтували металеву конструкцію, пофарбували, придбали сидіння з мотузками — і вже через кілька днів діти могли насолоджуватися новою розвагою.
На майданчику №1 усе зробили інакше: зварили каркас, загрунтували — і… залишили так. Чекали: чи знайдеться хтось із садівників, хто скаже, що дітям потрібно доробити качелі? Хто проявить ініціативу, запропонує допомогу чи бодай підніме питання?
Минуло чимало часу. І результат експерименту, на жаль, сумний — жодної реакції.
Ця історія показує просту річ: майбутнє залежить від нас самих. Якщо ми байдужі навіть до таких простих речей, як дитячі качелі, то хто подбає про більш складні справи — благоустрій, екологію, безпеку?
І це не про качелі… Це про наше ставлення до дітей, до майбутнього, до відповідальності один за одного.
А тепер питання до нас усіх: що кожен готовий зробити, аби наші майданчики були живими, цікавими й радісними для дітей?